admin
Що таке ЮНЕСКО і чому про неї говорять у контексті України
Коли в новинах з’являється слово «ЮНЕСКО», зазвичай мова або про охорону старовинного собору, або про те, як чергова країна втратила місце в списку всесвітньої спадщини. Для України ця абревіатура давно перестала бути абстрактною: від Софії Київської до дерев’яних церков Карпат, від боротьби за ідентичність до захисту освіти в умовах війни. Тож коли хтось питає, що таке ЮНЕСКО, відповідь варто починати не з абстрактної «міжнародної організації», а з конкретного: це структура ООН, яка приймає рішення про те, які пам’ятки, звичаї й навіть мови людство зобов’язується берегти. І Україна в цьому списку стоїть у перших рядах.
ЮНЕСКО офіційно називається Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Штаб-квартира розташована в Парижі, на площі Фонтенуа, у будівлі, яку свого часу спроєктували Марсель Брейє, П’єр Віоле-ле-Дюк та Едуард Брют. Організація заснована 16 листопада 1945 року, через два тижні після підписання Статуту ООН, і зараз об’єднує 194 держави-члени. Україна є членом ЮНЕСКО з 1954 року, коли делегація СРСР підписала конвенцію від її імені. Після 1991 року членство збереглося як правонаступництво.
Структура і головні напрями: чим займається ЮНЕСКО
ЮНЕСКО має чотири великих програмних напрями, і кожен із них сьогодні безпосередньо стосується України. Це інституція, яка видає міжнародні стандарти, веде моніторинг і навіть може втрутитися в ситуацію, якщо країна-член порушує взяті на себе зобов’язання.
Перший напрям — освіта. ЮНЕСКО координує глобальні ініціативи на кшталт Всесвітньої програми освіти з прав людини, стежить за виконанням Цілей сталого розвитку ООН, веде великі дослідження грамотності. Саме ЮНЕСКО у 2015 році очолила процес схвалення Інчхонської декларації, яка заклала основи інклюзивної освіти до 2030 року. Для України це означає, наприклад, методологічну підтримку Нової української школи, тренінги для вчителів і доступ до порівняльних досліджень PISA та TIMSS.
Другий напрям — природничі науки. Міжурядова програма з геонаук, Міжнародна гідрологічна програма, Комісія з океанографії, проєкти з біосферних заповідників. Україна має в системі ЮНЕСКО чотири біосферні заповідники: «Асканія-Нова», Карпатський, Чорноморський і «Східні Карпати». Це діючі майданчики, де науковці з різних країн ведуть спільні дослідження, обмінюються даними й обладнанням.
Третій напрям — соціальні та гуманітарні науки. Тут працюють комісії з етики науки, програми з міжкультурного діалогу, ініціативи щодо корінних народів і мов. Саме в цій орбіті ухвалювали рекомендації щодо етики штучного інтелекту, які потім лягли в основу національних законів багатьох країн.
Четвертий напрям — культура. Сюди входять Конвенція про охорону всесвітньої спадщини 1972 року, Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 року і Конвенція про захист і заохочення різноманіття форм культурного самовираження 2005 року. Під егідою четвертого напряму працює і Міжнародна рада з пам’яток та визначних місць (ICOMOS), яка готує експертні оцінки для Комітету всесвітньої спадщини.
| Напрям | Основні інструменти | Приклад в Україні |
|---|---|---|
| Освіта | Інчхонська декларація, моніторинг PISA | Підтримка НУШ, тренінги для вчителів |
| Природничі науки | МГП, геопарки, біосферні резервати | «Асканія-Нова», Карпатський, Чорноморський |
| Гуманітарні науки | Рекомендації з етики ШІ, програми з мов | Експертиза з реформи історичної освіти |
| Культура | Конвенції 1972, 2003, 2005 років | Софія Київська, Києво-Печерська лавра, кримськотатарський орнамент орьнек |
Окремо варто сказати про те, як ухвалюються рішення. Генеральна конференція збирається раз на два роки, визначає стратегію і бюджет. Виконавча рада з 58 членів збирається чотири рази на рік. Секретаріат очолює Генеральний директор, якого обирають на чотири роки. Зараз цю посаду обіймає Одрі Азуле. Серед українських постатей в історії організації — історик Ярослав Дашкевич, який представляв Україну в низці комісій, та дипломат Юрій Щербак, який тривалий час працював у секретаріаті.
Всесвітня спадщина ЮНЕСКО: як працює головний бренд організації
Список всесвітньої спадщини — це, мабуть, найбільш упізнавана частина роботи ЮНЕСКО. Його часто плутають із «об’єктами під захистом», але насправді статус спадщини не означає автоматичної юридичної охорони. Це міжнародне визнання цінності пам’ятки і зобов’язання держави зберегти її для майбутніх поколінь. Країна-член сама подає номінацію, а Комітет із 21 держави вирішує, чи варто об’єкт включати до списку. Після включення діє моніторинг: раз на шість років держава подає звіт про стан збереження, а ЮНЕСКО може направити місію реагуючого моніторингу, якщо виникає загроза.
Зараз у списку всесвітньої спадщини близько 1200 об’єктів у понад 160 країнах. Україна має сім об’єктів культурної спадщини і один природний — букові праліси Карпат, який внесений транскордонно з кількома європейськими країнами. Серед найвідвідуваніших — Софія Київська, Києво-Печерська лавра, ансамбль історичного центру Львова, резиденція буковинських митрополитів у Чернівцях, дерев’яні церкви Карпат і Полісся, а також геодезична дуга Струве, яка проходить через територію України від Ізмаїла до Старокостянтинова.
Кожен номінаційний пакет — це серйозний документ. Наприклад, щоб включити дерев’яні церкви Карпат, Україна готувала матеріали майже десять років, а сам об’єкт зрештою розширили у 2013 році: спочатку внесли вісім церков, а пізніше — ще дві. У 2023 році ЮНЕСКО ухвалила рішення внести історичний центр Одеси — це один із небагатьох випадків, коли місто отримало статус в умовах активного конфлікту.
| Об’єкт в Україні | Рік включення | Тип спадщини | Поточний статус |
|---|---|---|---|
| Софія Київська | 1990 | Культурна | Пошкоджена під час атаки 2022 року |
| Києво-Печерська лавра | 1990 | Культурна | Під посиленою охороною |
| Львів (історичний центр) | 1998 | Культурна | Без серйозних пошкоджень |
| Дерев’яні церкви Карпат | 2013 | Культурна | Частково пошкоджені |
| Резиденція буковинських митрополитів | 2011 | Культурна | Збережена |
| Геодезична дуга Струве | 2005 | Культурна | Збережена |
| Букові праліси Карпат | 2007 (розширено 2017, 2021) | Природна | Під екологічним моніторингом |
| Історичний центр Одеси | 2023 | Культурна | Під захистом |
Система працює і у зворотний бік. Якщо країна не виконує своїх зобов’язань, об’єкт може бути внесений до Списку всесвітньої спадщини під загрозою. У цій категорії свого часу побували Дамаск, Бейрут і навіть історичний центр Відня, який згодом виключили після успішних реставраційних робіт. Для України загрозлива ситуація виникла вже у 2022 році: щодо Софії та Лаври Комітет ухвалив спеціальні рішення, а також створив спільну з ЮНЕСКО моніторингову місію разом з ICOMOS та ІКОМОМ, щоб фіксувати пошкодження і реагувати на них.
Нематеріальна спадщина: чому це важливо для України
Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 року — це, по суті, відповідь на виклик, з яким не справлялася класична конвенція 1972 року. Кам’яні споруди, архітектурні ансамблі, археологічні пам’ятки — це було зрозуміло. А як бути з весільним обрядом, ремеслом гончарів, традицією співу чи навіть кулінарним рецептом? Конвенція 2003 року закрила цю лакуну. Україна ратифікувала її у 2008 році.
Станом на сьогодні Україна має у Репрезентативному списку нематеріальної культурної спадщини людства дев’ять елементів. Серед них — петриківський декоративний розпис, косівська кераміка, кримськотатарський орнамент орьнек та традиція його виготовлення, українська вишивка, традиція приготування борщу, весільний обряд у селі Космач, традиція писанкарства, поліська обрядовість «Маланка» і ще декілька елементів, які додали пізніше. Кожен із цих елементів охороняється не як музейний експонат, а як жива практика, яка передається в громадах.
Це відчутно, коли йдеться, наприклад, про петриківський розпис. Він не «зберігається» на стінах — він живе в руках майстрів, у школах Петриківки, в дитячих гуртках, у виставкових залах. ЮНЕСКО не охороняє конкретний будинок у Петриківці, вона охороняє саму практику. Тому під час повномасштабного вторгнення одним із пріоритетів для України стало внесення додаткових елементів, які опинилися під загрозою: традиційна косівська кераміка, гуцульська бриндзя, окремі обрядові практики Карпат. Кілька таких номінацій перебувають на різних етапах розгляду.
- Нематеріальна спадщина — це практики, а не предмети.
- Конвенція 2003 року зобов’язує державу підтримувати носіїв традиції.
- Список ЮНЕСКО не «забороняє» використання — він допомагає зберігати передачу знань.
- Війна в Україні зробила захист цих практик питанням національної безпеки.
У 2022 році ЮНЕСКО ухвалила термінове рішення включити борщ до списку спадщини, який перебуває під посиленою охороною. Це було зроблено за прискореною процедурою через загрозу для української кулінарної традиції в умовах війни. Рішення мало і практичний, і символічний вимір: борщ залишається приготованим у мільйонах родин, але міжнародний статус допомагає збирати кошти на підтримку громад і реєструвати ініціативи з відновлення.
ЮНЕСКО і освіта в Україні: від НУШ до цифрової грамотності
Якщо культурна спадщина — це найпомітніша частина роботи ЮНЕСКО в Україні, то освітні програми — це найбільш системна. Організація має постійне представництво в Києві, яке працює з 1992 року, і велика частина його роботи — це саме підтримка реформи освіти. Це десятки проєктів, від моніторингу якості освіти до навчання вчителів і розробки навчальних матеріалів. Бюджет цих програм — десятки мільйонів доларів щороку, значна частина яких зараз спрямована на подолання наслідків війни.
Один із найпомітніших напрямів — цифрова освіта. ЮНЕСКО давно просуває концепцію Media and Information Literacy, тобто медіа- та інформаційної грамотності, і в Україні цей напрям особливо актуальний з огляду на гібридні загрози і пропаганду. У 2021–2023 роках реалізовували спільний проєкт МОН і ЮНЕСКО з розробки рамкових стандартів інформаційної грамотності для шкіл. Це повноцінний курс, який вчителі можуть інтегрувати в різні предмети.
Під час повномасштабного вторгнення освітній компонент став ще помітнішим. ЮНЕСКО разом з ЮНІСЕФ координує програми психосоціальної підтримки для школярів і вчителів, допомагає облаштовувати укриття у школах, розробляє матеріали для навчання в умовах переміщення. За оцінками організації, понад 5 мільйонів українських дітей були змушені змінити формат навчання, а близько 1,5 мільйона виїхали за кордон. Підтримка освітнього процесу для них — це спільне завдання, де ЮНЕСКО виступає координатором і донором.
П’ять практичних напрямів, у яких ЮНЕСКО допомагає освіті в Україні
- Розробка рамкових стандартів компетентностей для 12-річної школи.
- Підготовка тренерів для НУШ, включно з регіональними координаторами.
- Моніторинг якості освіти через національні та міжнародні дослідження.
- Підтримка інклюзивної освіти, зокрема для дітей з окупованих територій.
- Цифрові платформи для навчання і підвищення кваліфікації вчителів.
Як ЮНЕСКО реагує на руйнування культурної спадщини в Україні
З 24 лютого 2022 року ЮНЕСКО задокументувала пошкодження понад 400 об’єктів культурної спадщини в Україні. Це і храми, і музеї, і бібліотеки, і пам’ятки архітектури місцевого значення. Організація використовує супутникові знімки, дані від ICOMOS, ICOM та ІКОМОМ, а також повідомлення від обласних адміністрацій. Інформація вноситься до спеціальної бази, яка може стати доказовою базою у майбутніх міжнародних судах. Це одна з причин, чому росію у 2022 році позбавили права голосу в Раді керівників, а згодом — у Виконавчій раді.
Крім фіксації, ЮНЕСКО веде роботу з відновлення. Це не просто «дати грошей на реставрацію»: організація допомагає готувати проєктну документацію, навчає реставраторів, сприяє обміну досвідом. Наприклад, навесні 2024 року у Львові відкрили регіональний центр ЮНЕСКО з реставрації, який має стати хабом для всієї Східної Європи. Центр працює на базі Національного університету «Львівська політехніка» і зараз готує перші міжнародні програми підготовки фахівців.
Окрема історія — це захист об’єктів за допомогою Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, прийнятої ще 1954 року. Україна є її учасником. Під час бойових дій культурні цінності мають бути позначені спеціальним «Блакитним щитом», їх не можна використовувати у військових цілях, а окупанти зобов’язані їх охороняти. На практиці ця конвенція порушується систематично, але сама наявність міжнародного документа дозволяє Україні збирати доказову базу і порушувати питання про відповідальність.
Конкретні кейси: що вдалося зафіксувати
- Пошкодження даху Софії Київської під час удару у жовтні 2022 року — зафіксовано міжнародною місією.
- Знищення музею Григорія Сковороди у Харківській області — внесено до бази як втрата.
- Пошкодження Маріупольського драматичного театру — оцінено як масштабне руйнування об’єкта, який перебував під посиленою охороною.
- Знищення об’єктів у Чернігівській, Сумській, Миколаївській областях — триває документування.
Міжнародний контекст: чому досвід інших країн важливий для України
У кожної великої європейської країни є свої «провальні кейси» у відносинах із ЮНЕСКО, на яких Україна може вчитися. У 2010-х роках Німеччина кілька років поспіль отримувала зауваження щодо забудови в долині Верхнього Средньовічного Рейну — там постійно точилися суперечки між інвесторами, місцевою владою і Комітетом. У підсумку Німеччина змінила законодавство і запровадила обов’язкові оцінки впливу на спадщину ще на етапі проєктування.
Франція має власний досвід. Після того як у 2019 році в Парижі сталася пожежа в Нотр-Дам, ЮНЕСКО координувала спостережну раду, яка стежила за реставрацією. Були суперечки щодо того, чи можна використовувати сучасні матеріали, чи оригінальна кладка мусить залишитися. Роботу вдалося завершити до 2024 року, і вона вважається зразковою з точки зору співпраці держави і міжнародних експертів.
Польща пройшла свій шлях. У 2000-х роках Краків та Варшава мали проблеми із забудовою історичних центрів. ЮНЕСКО погрожувала внести Варшаву до Списку під загрозою, і Польща ухвалила низку законів, які обмежили висотність і зовнішній вигляд нових будівель. Зараз історичний центр Варшави — приклад відновлення, яке робили під пильним міжнародним контролем.
| Країна | Проблема з об’єктом | Як вирішили | Урок для України |
|---|---|---|---|
| Німеччина | Забудова долини Рейну | Змінили закон про оцінку впливу | Контроль на етапі проєкту, а не після будівництва |
| Франція | Пожежа Нотр-Даму | Спостережна рада ЮНЕСКО | Прозорість реставрації і залучення міжнародних експертів |
| Польща | Забудова Варшави | Жорсткі обмеження висотності | Захист силуету міста і оглядових точок |
| Італія | Венеція, пошкодження від повеней | Моніторингова програма | Кліматична адаптація об’єктів |
| Ліван | Вибух у Бейруті, 2020 | Міжнародний фонд відновлення | Координація донорів і технічна експертиза |
Для України ці кейси означають, що найближче десятиліття варто інвестувати в законодавчу базу. Чинний Закон «Про охорону культурної спадщини» ухвалений ще 2000 року і суттєво не оновлювався. Потрібен окремий закон про охорону об’єктів всесвітньої спадщини, чіткі регламенти для моніторингових комісій і навіть окремий механізм фінансування реставрації з державного бюджету. Без цього навіть найкращі міжнародні програми ризикують залишитися точковими.
Скільки це коштує і хто платить: фінансова сторона
Бюджет ЮНЕСКО формується з двох основних джерел: обов’язкових внесків країн-членів і добровільних внесків від держав, фондів і приватних донорів. Обов’язковий внесок кожної країни розраховується за шкалою ООН і залежить від ВНП. Україна у 2024 році сплачувала близько 0,07% від загального бюджету — це приблизно 1,3 мільйона доларів щороку. Для порівняння: США вносили 22%, Китай — 15%, Японія — 8%, Німеччина і Франція — по 4,5%. Частка України маленька, але в умовах війни навіть ці кошти йдуть на конкретні проєкти в країні.
Добровільні внески значно більші за обсягом, і саме на них працює більшість програм. У 2022–2024 роках для України діяв спеціальний «Надзвичайний фонд солідарності з Україною», до якого долучилися ЄС, Японія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія та інші. За оцінками організації, до початку 2025 року було мобілізовано понад 250 мільйонів доларів. Ці кошти йдуть на моніторинг, освітні програми, підтримку ЗМІ та малих ініціатив з відновлення.
Окрема стаття — це кошти на реставрацію конкретних об’єктів. Наприклад, реставрація даху Софії Київської фінансується з кількох джерел: державний бюджет, кошти ЮНЕСКО, пожертви від українського бізнесу і приватних фондів. Зазвичай це довгі проєкти, які тривають роками. Саме тому ЮНЕСКО наполягає на створенні «перехідного фінансування» — коли є кошти на підготовку проєктної документації і паралельно шукають гроші на саму реставрацію.
Як Україна може посилити свою присутність у ЮНЕСКО
Попри всі складнощі, у України є реальні інструменти, щоб збільшити свій вплив у ЮНЕСКО. Перший — це люди. Організація має величезний апарат у Парижі, і представники країн-членів, які працюють у секретаріаті, мають реальний вплив на ухвалення рішень. Україна має кілька десятків фахівців, які працюють у різних підрозділах ЮНЕСКО, і цю присутність варто розширювати.
Другий інструмент — це національні комісії. У кожної країни-члена є Національна комісія у справах ЮНЕСКО, яка координує діяльність організації всередині країни. Українська національна комісія працює при МЗС, і саме вона номінує об’єкти, готує звіти і представляє країну на сесіях. Зараз ця структура потребує посилення — передусім кадрового і фінансового.
Третій інструмент — це нові номінації. Кожна номінація — це можливість нагадати світові про Україну, її культуру, її внесок у світову спадщину. Зараз у роботі перебувають номінації дерев’яних церков Полісся, окремих елементів кримськотатарської культури, культурного ландшафту Поділля. Кожна така заявка — це місяці підготовки, експертизи, перемовин, і вона вимагає серйозних інвестицій. Повертається вона увагою міжнародної спільноти, туристичними потоками, додатковими грантами.
Сім кроків, які Україна може зробити найближчим часом
- Підготувати номінаційне досьє для культурного ландшафту Поділля.
- Розширити номінацію кримськотатарського орнаменту орьнек на сучасних носіїв.
- Підготувати розширення номінації дерев’яних церков на нові об’єкти.
- Запустити окрему програму документування спадщини окупованих територій.
- Інвестувати в підготовку реставраторів за міжнародними програмами.
- Збільшити представництво українських фахівців у секретаріаті ЮНЕСКО.
- Створити окремий фонд підтримки нематеріальної спадщини в Україні.
Походження організації і ключові імена
Ідея створення ЮНЕСКО народилася ще до Другої світової війни. У 1920-х роках під егідою Ліги Націй діяла Міжнародна комісія з інтелектуальної співпраці, яку очолював філософ Анрі Бергсон, а згодом — Хосе Ортега-і-Гассет. Після війни британський учений Артур Шустер ініціював створення окремої організації, яка б займалася питаннями освіти і культури на глобальному рівні. Статут ЮНЕСКО підписали у Лондоні 16 листопада 1945 року, і цю дату вважають днем народження організації.
Першим Генеральним директором став британський біохімік Джозеф Годд, який очолював ЮНЕСКО з 1946 по 1948 рік. Найдовше — 13 років — організацією керував японський дипломат Мацуашіро Мацуура (1987–1999). Серед інших знакових постатей — іспанець Мігель Анхель Родрігес (1978–1987) і сенегалець Амаду-Махтар М’Боу (1974–1987), чиє перебування на посаді збіглося з прийняттям Конвенції 1972 року. Нинішня очільниця, Одрі Азуле, стала першою жінкою на цій посаді.
Серед визначних імен в історії — і люди з українським корінням. Ярослав Дашкевич, професор і академік, тривалий час представляв Україну в Міжурядовій програмі з культури. Юрій Щербак, дипломат і письменник, у 1990-х працював заступником Генерального директора ЮНЕСКО. Він ініціював створення кафедр ЮНЕСКО у низці українських університетів, і саме завдяки йому мережа цих кафедр в Україні налічує понад 70 установ.
Підсумок: чому ЮНЕСКО залишається актуальною для України
ЮНЕСКО — це інструмент, який Україна використовує для захисту своєї ідентичності, освіти, науки і культури. Робота з цією структурою допомагає зберегти пам’ятки, залучити міжнародні кошти на відновлення, просунути реформи і нагадати світові про український контекст. Чим більше українських об’єктів у списках ЮНЕСКО, чим більше українських фахівців у секретаріаті, чим активніша Національна комісія — тим сильніша позиція країни у міжнародній політиці спадщини. Пояснити коротко, що таке ЮНЕСКО, можна так: це структура, яка перетворює «національне» на «загальнолюдське» і зобов’язує державу не лише зберігати, а й розвивати те, що вона має.
Що варто зробити читачеві: зрозуміти, що статус всесвітньої спадщини — це не разова відзнака, а постійне зобов’язання; стежити за новинами про нові номінації України; пам’ятати, що кожен елемент нематеріальної спадщини живе в конкретних людях, громадах, практиках. Саме це і робить ЮНЕСКО живою, а не архівною структурою.
Читайте також:
- Гороскоп на 8 жовтня: день, коли краще чути себе, а не шум навколо
- Пиріжки з маком: той самий домашній смак, від якого на кухні стає тепліше
Часті запитання (FAQ)
Що таке ЮНЕСКО простими словами?
ЮНЕСКО — це агенція ООН, яка займається освітою, наукою, культурою і комунікацією. Вона приймає рішення про те, які пам’ятки, практики і навіть мови вважаються надбанням людства і потребують охорони.
Скільки країн входить до ЮНЕСКО?
ЮНЕСКО об’єднує 194 держави-члени і 12 асоційованих членів (територій, які не є повноцінними державами, наприклад, Палестина). Україна є членом з 1954 року.
Які об’єкти в Україні мають статус всесвітньої спадщини?
В Україні вісім об’єктів: Софія Київська, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, резиденція буковинських митрополитів у Чернівцях, дерев’яні церкви Карпат і Полісся, геодезична дуга Струве, букові праліси Карпат та історичний центр Одеси.
Як потрапити до списку ЮНЕСКО?
Країна готує номінаційне досьє, яке оцінюють незалежні експерти з ICOMOS, ICCROM або IUCN. Після цього Комітет всесвітньої спадщини з 21 країни ухвалює рішення про включення. Процес може тривати від двох до десяти років.
Чи має ЮНЕСКО армію чи поліцію?
Ні, ЮНЕСКО — це цивільна інституція. Вона не має ані збройних сил, ані поліцейських функцій. У разі загрози об’єкту організація може направити моніторингову місію, ініціювати обговорення в Раді безпеки ООН або застосувати дипломатичний тиск.
Чим відрізняється ЮНЕСКО від ЮНІСЕФ?
ЮНЕСКО займається освітою, наукою і культурою в глобальному масштабі. ЮНІСЕФ — це дитячий фонд ООН, який опікується здоров’ям, харчуванням і захистом прав дітей. Це дві різні структури, хоча обидві входять до системи ООН і часто співпрацюють.
Чи може країна вийти з ЮНЕСКО?
Так, за статутом країна може вийти з організації, повідомивши про це Генерального директора. На практиці таких випадків небагато. Найвідоміший приклад — вихід США у 1984 році, який був реакцією на критику управління ЗМІ. США повернулися до ЮНЕСКО у 2003 році, а у 2018 році знову вийшли і поновили членство у 2023 році.
Як ЮНЕСКО фінансує свою роботу в Україні?
Через обов’язкові внески країн-членів і добровільні пожертви. Для України створено спеціальний «Надзвичайний фонд солідарності», куди входять кошти ЄС, Японії, Швейцарії, Норвегії та інших країн. За оцінками організації, до 2025 року мобілізовано понад 250 мільйонів доларів на підтримку освіти, культури і моніторингу.
